Прогнозування рецидивів діабетичної макулопатії після хірургічного лікування у хворих на цукровий діабет ІІ типу

Вступ. Для лікування діабетичної макулопатії (ДМП) у хворих на цукровий діабет II типу (ЦД II) застосовують закриту субтотальну вітректомію (ЗСВ), яку комбінують з пілінгом внутрішньої пограничної мембрани (ВПМ) сітківки, панретинальною лазерною коагуляцією (ПРЛК) сітківки і факоемульсифікацією катаракти (ФЕК). Проблемою є прогнозування рецидивів на підставі визначення патогенетичних чинників ЦД II, результатів генотипування, анамнестичних та клінічних даних. Мета: розробити модель прогнозування рецидивів діабетичної макулопатії після хірургічного лікування у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Матеріал та методи. Обстежено 313 хворих на ЦД II (313 очей) з ДМП. Хворим виконували ЗСВ (n=78); ЗСВ з пілінгом ВПМ (n=85); ЗСВ, пілінг ВПМ та ПРЛК (n=81); додатково до всіх методів – ФЕК (n=69). До операційного втручання досліджували рівень у крові фактор некрозу пухлин-α (TNFα), ендотеліну-1 і тромбоцитарного фактор росту (PDGF-BB), які визначали до лікування імуноферментним методом; аналіз поліморфізмів rs1800818 гена PDGFB і rs1800629 гена TNFα – методом полімеразної ланцюгової реакції у реальному часі. Досліджували частоту рецидивів ДМП після різних видів оперативного втручання через 1, 3, 6 місяців і 1 рік. Математичну модель розробляли з використанням багатофакторного логістичного регресійного аналізу в обчислювальному середовищі GLZ комп’ютерної програми Statistica 10 (StatSoft, Inc., USA). Результати. Регресійний аналіз показав відсутність зв’язку з розвитком рецидивів ДМП протягом 12 місяців після операції таких факторів як вік, стать, важкість та тривалість ЦД II, рівні глюкоземії і глікованого гемоглобіну, стадія та важкість діабетичної ретинопатії за шкалою ETDRS, центральна товщина сітківки, вміст в крові ендотеліну-1. Значущими предикторами рецидиву були вміст у крові TNFα і PDGF-BB та генотипи поліморфізмів rs1800818 гена PDGFB і rs1800629 гена TNFα. Ймовірність розвитку рецидивів ДМП прямо залежала від поліморфізму rs1800629 гена TNFα, вмісту в крові PDGF-BB і TNFα та зворотно – від поліморфізму rs1800818 гена PDGFB. За відсотком впливу обраних показників вони розподілилися таким чином: rs1800629 гена TNFα – 90,25%; rs1800818 гена PDGFB – 9,57%; PDGF-BB – 0,15%; TNFα – 0,03%. Операційні властивості моделі мали задовільні характеристики: площа під ROC-діаграмою AUC=0,933; -2*log (Likelihood)=197,80; χ2=110,15 (p<0,001) з точністю прогнозування 86,3%. Висновки. Встановлено, що прогностичними факторами рецидивів хірургічного лікування ДМП були поліморфізми rs1800629 гена TNFα і rs1800818 гена PDGFB, а також рівні у крові PDGF-ВВ і TNFα.