Пропозиція класифікації псевдоексфоліативного синдрому

Мета. Розробити класифікацію псевдоексфоліативного синдрому для використання в хірургії катаракти на основі її особливостей. Матеріал та методи. В дослідженні взяло участь 67 пацієнтів (67 очей) з псевдоексфоліативним синдромом та катарактою віком від 61 до 84 років, яким було проведено факоемульсифікацію кришталика з імплантацією ІОЛ. В залежності від особливостей хірургічної тактики лікування, пацієнтів розділено на наступні категорії: ті, кому факоемульсифікація катаракти проводилася стандартною методикою без додаткового захисту циннових зв’язок; ті, кому було необхідно проводити факоемульсифікацію без попередньої ротації ядра кришталика на етапі гідродисекції; ті, кому внаслідок слабкості циннових звʼязок була необхідна імплантація інтракапсульного підтримуючого кільця; і ті, кому була необхідна шовна підтримка положення інтраокулярної лінзи. Результати. Розподіл пацієнтів за особливостями наявного псевдоексфоліативного синдрому і ступеню впливу останнього на характер проведення оперативного лікування методом факоемульсифікації дозволив вивести закономірності залежності тактики хірургічного лікування від максимального мідриазу, ступеню слабкості циннових звʼязок, рухомості кришталика і здатності самостійно триматися інтраокулярній лінзі в правильному положенні. Встановлення такої залежності дозволило систематизувати ці ознаки і розробити хірургічну класифікацію псевдоексфоліативного синдрому. Згідно з даною класифікацією, виділено чотири стадії псевдоексфоліативного синдрому, друга стадія поділена на дві категорії – категорію «А» і категорію «В». Висновки. Запропонована класифікація, проведена на основі оцінки ПЕС у вищезазначеної кількості пацієнтів, дозволила чітко систематизувати особливості пацієнтів відповідно до особливостей переднього сегменту ока. Більше того, дослідження є універсальним для стадій, які ми запропонували. Дана класифікація може бути основою для подальших досліджень псевдоексфоліативного синдрому.