Маркери гіпоксії у внутрішньоочній рідині як фактори оцінки тяжкості діабетичної ретинопатії

Мета. Оцінити діагностичну цінність вмісту лактату у внутрішньоочній рідині у співставленні з іншим маркером гіпоксії — гіпоксія-індуцибельним фактором-1α (HIF-1α), для визначення тяжкості діабетичної ретинопатії. Матеріал та методи. Обстежено 110 пацієнтів (110 очей) із цукровим діабетом 2-го типу, розподілених на п'ять груп відповідно до тяжкості ДР за міжнародною класифікацією (2003): від відсутності ретинопатії (ДР0) до проліферативної стадії (ПДР). Контрольну групу склали 25 пацієнтів без цукрового діабету. У внутрішньоочній рідині (ВОР), отриманій під час факоемульсифікації катаракти, визначали вміст лактату (мг/мл), а рівні HIF-1α (пг/мл) були визначені у нашому попередньому дослідженні цієї самої когорти пацієнтів. Результати. Рівні лактату у ВОР статистично значущо зростали паралельно з тяжкістю захворювання (p<0,001). Медіана лактату підвищилася від 0,32 мг/мл у контролі до 6,49 мг/мл при ПДР. Точність діагностики конкретних п’яти стадій була помірною (~60% для обох маркерів). Проте високі концентрації лактату (>8,56 мг/мл) виявилися високоспецифічним інструментом (98,9%) для підтвердження проліферативної стадії. Для оцінки ризику прогресування було застосовано поділ на дві групи (легка/помірна проти тяжкої ДР) на основі HIF-1α: поріг >377 пг/мл забезпечив загальну точність прогнозу 71,9% при специфічності 95,2%. Висновок. Вміст лактату та HIF-1α у ВОР відображає градієнт гіпоксичного навантаження при ДР. Визначення лактату є ефективним для підтвердження тяжких станів («rule-in» маркер), тоді як HIF-1α доцільніше використовувати для стратифікації пацієнтів у групи ризику задля планування інтенсивності нагляду/лікування.